11 січня 2018
До 83–ї річниці з дня народження Василя Симоненка


переглянути

У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкували неохоче. Одержавши 1957р. диплом «літописця сучасності», працював у редакціях газет «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.


Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською “відлигою” юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.


У 1962р. В. Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.


Василь Симоненко разом з друзями знайшов місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що був у 1963 році жорстоко побитий кагебістами. Тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям. Похований у місті Черкаси.


Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована у журналі «Сучасність» і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань».


Патріарх української літератури Олесь Гончар називав Василя Симоненка «витязем молодої української поезії». Він писав про нього так: «З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній? Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибухнулись у світ…».

21 січня 2018
Powered by ArtistSoft